Якийсь день року, я тихонько шарюся по одній з темних вуличок нашого міста, ловлючи світлові виблиски по межі будинків. Точно знаю, що пошук найкращих закладок ще не закінчився. Я завжди в пошуках нових сенсацій, нових шляхів пізнання самого себе. Псилоцибинові гриби - це мій новий відкриття, нова можливість відправитися у подорож світами за вихідними.
Коли подорож закінчується, я залишаюся з хвилюванням та прагненням поділитися своїм досвідом з усіма навколо. Я бачу, як кожен реагує на мої слова, на мої оповіді про гриби, танці та найдивовижніші моменти життя.
Я вирішив спробувати цей "тrip" одного вечора, коли клуби нашого міста були наповнені енергією і безудержними імпульсами молодого покоління. Знайшов надійного постачальника і отримав свою закладку. Я бачив, як вони їх вирощували, збирали та продавали. Ці гриби - це справжній шедевр наркотичної галузі, готовий вибурхати в танцполі, надавати крилатості нашим ніжкам і допомагати відкривати незвичайні простори у свідомості.
Не можу втриматися, щоб не подзарядитися надихом, я ботаю, відчуваючи, як спадає мисливська симболіка од реалій дня, вставляю струну у свою вену. Вся реальність зникає, і я опиняюся в іншому світі - світі зелених та фіолетових візерунків, світі, який створений лише для нас, наркоманів, які знають, як відчувати кожну ноту танцювальної музики і проходити крізь межі звичайного.Приходжу у клуб, де діє таємне правило "все можна". Всі неправильно одягнені, всі високі, всі плющит від наркотиків. Я поступово починаю розповідати про свій досвід з псилоцибіном, про те, як він повернув мене в інший рівень свідомості, про те, як він змінив моє сприйняття музики та руху.
Теофедрин, героїн, плющит зі мною, співпереживай моєму переживанню, знай, що я ціную кожен момент життя.Танцюю, ніби ніколи не танцював. Тіло рухається в полі розмаїття кольорів і форм. Закладка працює на повну, я бачу, як розтварайуться звукові хвилі навколо мене. Його важко описати словами, це потрібно відчути.
На головній сцені спалахує світло, а музика набирає обертів. Мої друзі піднімаються на сцену. Це момент, коли весь світ знімається. Ми разом творимо найбожественніший танець, злиття душі і руху. Нам нічого не страшно, ми ще ніколи не були такими щасливими.Поза нами все зупиняється, а ми, в нашому внутрішньому світі, продовжуємо подорож, намагаючись досягти нових висот. Ми бачимо форми, кольори, звуки, які раніше ніколи не сприймали. Це відчуття бути одним з усім навколо таке неперевершене, що хочеться затримати час.
| Разом ми створюємо світ безмежного щастя та свободи, світ, де кожен може бути самим собою і відчувати себе одним з усіма. |
Так, мої браття і сестри, плином часу я переконався, що псилоцибінові гриби - це не просто наркотик, це джерело натхнення, джерело енергії, джерело втілення нашої найсміливішої фантазії. Це історія про те, як я змінив своє життя, як знайшов відповіді на питання, які мені раніше були недосяжні.
Бошечка наступного ранку, коли я прокидаюся від плющу, нагадує мені про те, що кожен день може бути новим початком і новою можливістю зануритися в світ музики та вибухів танцполу. Отже, розповідайте свої історії, відкривайте нові простори свідомості та бережіть кожну мить свого псилоцибінового шаленства!
Ё-маё, дрындящие дерьморуки! У меня, Колюна, грыбной рассказ четыре шкуры отделяет, но их дешево сгреб, поэтому откиньтесь в креслах мазники, и сливайте слюну под сопрано.
И так, все началось с того, что тысяча и один закладыш на тему псилоцибиновых грибов закричали в мой внутренний голос. Я какой-то пиздец мазной в этой теме, поэтому сразу же раскопал навыки и гнул по форумам и группам ВКонтакте, чтобы раздобыть свою дозу счастья.
Опытные грибники фантиками ломались налегке: «Кто ботает в наши чаровницы? Довайтесь координаты!» Я искал себе прошаренного наркопарня, который бы в одно мигание глаза сказал, где порошок от мухоморов хранится. И мне повезло, я нарыл сурового москва-сити гопника, который суровыми дядьками пачки жрал!
Шевеля ртою, моя мазная находка выдала мне координаты неизведанных джунглей. Там я и должен был найти свою порцию псилоцибиновой радости. Правда, он предупредил, что там на хуторах палят, но я типо мажусь на всё плюшки, было мне все равно.
Я сгонял за своим сокрушительным железным конем, которого сам раскопал из нищеты барахолок. Мой мотоцикл был подобен гигантской напалмовой трубке, уносил меня с вихрем вперед и кувырком на заднице. А я, нарконакурил с друзьями, натянул свои кожаные шорты, чтобы ощутить прикосновение свободы.
Прибыв на место, нашел я куда магического грибного куста, в котором дремали грибочки. Взял я их себе, положил в свою латку, и поехал в некую сельсоветскую территорию, чтоб на берегу водопада покурить.
И тут на меня наехали эти мудаки в форме. Они добрыми глазами, словно учитель младших классов, говорят мне: «Ты ту жуткую и неправильную хуйню куришь! Возьми фуражку, свои заклады и свали отсюда!» Я, типо, выложил свои фантики на стол, но они сказали, что это не наша беда, и давайте проводить меня под врозь. Они даже не попробовали, те козлы!
Пока валю от этих мудил, вспоминаю о днях, проведенных на грибах. Ведь это было важно в моей жизни, увидеть мир другими глазами, погрузиться в мир сновидений и позаботиться о себе, своем духе и своей башке. Ведь мания наркомана на грибах легко стучит в дверь сердца, и если ей открыть, то назад уже не вернешься.
Так что, кто в теме, закидывайте мне ветку, и мы обоснуемся вместе на этом форуме. Давайте будем мазней в наших знаниях, и не позволим грибам и закладам взять нас в плов, а сами будем гнать свою чушь, как настоящие шаровары!
Trip reports
Тред